Огляд законодавства

29 – 31 грудня 2020 року. З 01 січня 2021 року в Україні запроваджується єдиний рахунок для сплати податків

Державна податкова служба України нагадала, що з 01 січня 2021 року запроваджується єдиний рахунок для сплати податків. Щоб перейти на єдиний рахунок, необхідно здійснити три простих кроки.

Перший – через Електронний кабінет подати «Повідомлення про використання єдиного рахунку» (далі – Повідомлення) за формою J/F 1307001.

Другий – отримати квитанцію про включення до Реєстру платників, які використовують єдиний рахунок.

Третій – надати до обслуговуючого банку розрахункові документи із зазначенням реквізитів єдиного рахунку на загальну суму без визначення або з визначенням одержувачів.

Платники, які не подали Повідомлення за формою J/F 1307001, продовжують сплачувати платежі безпосередньо на бюджетні/небюджетні рахунки.

Звертаємо увагу, що відмовитися від використання єдиного рахунку можна буде з 01 січня наступного календарного року.

Міністерство фінансів України внесло зміни до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – Порядок). Документ набирає чинності першого числа місяця, що настає за місяцем його офіційного опублікування.

У новому Порядку слід звернути увагу на таке.

1. У разі припинення або зняття з обліку в органах доходів і зборів страхувальник зобов’язаний подати Звіт з ЄСВ за останній звітний період до дня держреєстрації припинення, у якому:

  • здійснено держреєстрацію припинення страхувальника або підприємницької діяльності;
  • припинено незалежну професійну діяльність згідно з даними реєстру страхувальників;
  • платник втратив статус члена фермерського господарства, набув статусу особи, яка підлягає страхуванню на інших підставах, звільнений від сплати єдиного соціального внеску (далі – ЄСВ).

В інших випадках страхувальники, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань», зобов’язані подати Звіт з ЄСВ до дня подання заяви до органу доходів і зборів про зняття з обліку платника ЄСВ, у якому подано заяву про зняття з обліку.

Разом зі Звітом з ЄСВ за останній звітний період страхувальники зобов’язані подати звіти за попередні звітні періоди, якщо вони не подавалися.

Змінами до Порядку також передбачено, за які звітні періоди та в які строки подають Звіт з ЄСВ із зазначенням типу форми «ліквідаційна».

2. Уточнено, що Таблицю 5 Звіту з ЄСВ подають, якщо протягом звітного періоду:

  • особу було переміщено з одного структурного підрозділу до іншого, переведено на іншу постійну посаду або роботу в того самого страхувальника;
  • особу призначено на нову посаду в того самого страхувальника.

3. Таблиця 5 Звіту з ЄСВ викладена в новій редакції. У ній з’явилася нова графа «Професійна назва роботи». А графу 17 виклали в новому формулюванні «Документ – підстава про початок, кінець трудових або цивільно-правових відносин, переведення на іншу посаду, роботи та відпусток».

4. У Таблиці 1 Звіту з ЄСВ рядок 2 отримав оновлену назву «підприємствами, установами і організаціями, фізичними особами – підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, працюючим особам з інвалідністю (8,41%)», що дає можливість фізичним особам – підприємцям вносити до нього інформацію про нараховану зарплату працівникам з інвалідністю.

5. З’явилися нові позиції в Таблиці відповідності кодів категорій застрахованих осіб та кодів бази нарахування і розмірів ЄСВ.

Державний центр зайнятості розповів про особливості регулювання роботи на умовах неповного робочого часу.

Карантинні обмеження зумовили додатковий попит на нестандартні режими праці, зокрема, неповну зайнятість. Як відомо, неповна зайнятість – це зайнятість працівника на умовах робочого часу, що менший від норми, передбаченої законодавством, і може встановлюватися за договором між працівником і роботодавцем з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку (п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення»).

Праця на таких умовах розглядається як спосіб узгодження професійних та сімейних обов’язків або ж є альтернативою скороченням у період економічних труднощів. Законодавством допускається зменшення тривалості робочого дня, робочого тижня, а також робочого дня і робочого тижня одночасно. Неповний робочий час слід відрізняти від скороченого робочого часу.

Стаття 56 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) проголошує, що робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень трудових прав працівників, зокрема й скорочення тривалості їхньої щорічної основної відпустки. Знання своїх взаємних прав та обов’язків сторонами трудових відносин дасть змогу уникнути непорозумінь під час застосування неповного робочого часу.

Неповний робочий час впливає на реалізацію певних трудових прав

У разі встановлення неповного робочого часу оплата праці провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. За умови укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, а також за умови невиконання працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці (ст. 31 Закону України «Про оплату праці»). Також слід звернути увагу на норми, що регламентують обчислення середнього заробітку в цілях надання оплачуваної відпустки. Якщо розмір посадового окладу менший, ніж розмір мінімальної зарплати, середній заробіток розраховуватиметься на основі встановленого розміру мінімальної зарплати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору (п. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100). Усі, хто працюють неповний робочий час, мають право на відпустку, як і зайняті повний робочий час. Проте деякі винятки із норм, що регулюють час відпочинку, все-таки існують. До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, зараховуються час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників цього виробництва, цеху, професії або посади (ч. 2 ст. 82 КЗпП). Для працiвникiв, якi працюють на умовах неповного робочого часу, норма, передбачена ст. 53 КЗпП, не застосовується, тобто тривалість їхньої роботи напередодні святкових i неробочих днiв не скорочується.

Необхідність дотримання процедури встановлення неповного робочого часу

Неповний робочий час може бути запроваджено при прийнятті на роботу або згодом за угодою сторін трудового договору або з ініціативи роботодавця. Неповний робочий час може встановлюватися на певний період (на визначений строк) або без обмеження строком, про що обов’язково зазначають у наказі про переведення на неповний робочий час.

Для встановлення неповного робочого часу працівник може звернутися з письмовою заявою до роботодавця, зазначивши, у якому обсязі він бажає зменшити тривалість робочого часу (у днях чи годинах). Роботодавець зі своєї ініціативи має право на встановлення неповного робочого часу працівникам за умови, що на підприємстві, в установі, організації впроваджуються зміни в організації виробництва і праці, і з дотриманням процедури, передбаченої ч. 3 ст. 32 КЗпП.

Про зміну істотних умов праці (встановлення або скасування неповного робочого часу) працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації має право разом з власником або уповноваженим ним органом вирішувати питання робочого часу і часу відпочинку (ст. 247 КЗпП). Якщо зменшення кількості робочих годин відбулося вимушено (зокрема, у період карантину), то працівники мають право на отримання допомоги з часткового безробіття в порядку, визначеному Законом України «Про зайнятість населення».

Оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час є підставою для притягнення до відповідальності у формі штрафу в 10-кратному розмірі мінімальної зарплати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника (ст. 265 КЗпП). При цьому немає значення, на скільки годин було оформлено зменшення робочого часу.

Існує особливість поєднання неповного робочого часу з деякими режимами праці

Слід звернути увагу на особливості в разі поєднання неповного робочого часу з режимами подовженої тривалості робочого дня. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 р. № 13 не вважається надурочною й оплачується в одинарному розмірі робота працівника з неповним робочим днем понад передбачений трудовим договором час, але в межах установленої законодавством тривалості повного робочого дня. При цьому неповний робочий не рекомендується застосовувати одночасно з іншими нестандартними формами організації праці. Зокрема, не застосовується ненормований робочий день для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем.

Переважне право окремих осіб на встановлення неповного робочого часу

Законодавство не обмежує коло осіб, які мають право працювати на умовах неповного робочого часу. Фахівці наголошують, що роботодавець зобов’язаний встановити неповний робочий час на прохання таких працівників: (1) вагітної (ст. 56 КЗпП); (2) жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю, у тому числі таку, що перебуває під її опікою (ст. 56 КЗпП); (3) жінки, що доглядає за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку (ст. 56 КЗпП); (4) батька, який виховує дітей без матері (зокрема, у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі) (ст. 1861 КЗпП); (5) опікунів (піклувальників) (ст. 1861 КЗпП); (6) одного з прийомних батьків, одного з батьків-вихователів (ст. 1861 КЗпП); (7) жінки в період перебування у відпустці для догляду за дитиною. Це право поширюється також на батька дитини, інших родичів, які фактично доглядають за дитиною в період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною (ст. 18 Закону України «Про відпустки»); (8) осіб з інвалідністю незалежно від групи інвалідності (ст. 172 КЗпП); 9) осіб похилого віку (ст. 13 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні. Для жінок з дітьми тривалість робочого часу не може бути нижчою, як правило, за 4 години на день.

Обов’язок роботодавців – сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі

Посадовці Державної податкової служби України роз’яснюють, що роботодавець зобов’язаний нараховувати єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за основним робочим місцем працівника у розмірі не меншому від мінімальної зарплати. Це слідує з норм ч. 5 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»: у разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

На тему
Запит прийнято!
Найближчим часом з вами зв’яжеться наш спеціаліст.
Гарного вам дня!
Запит не прийнято.
Ви можете зв'язатися з представниками «Де Візу» за тел. +38 (044) 279-0000
Гарного вам дня!
Долучайся до
команди "De Visu"
Ми переконані, що успіх нашого бізнесу залежить від працівників, тому ми заохочуємо кожного з них до розкриття власного потенціалу та здібностей.

Якщо ви відповідальні, орієнтовані на досягнення високих результатів своєї діяльності та прагнете до постійного розвитку й самовдосконалення, запрошуємо вас приєднатися до нашої команди.

дізнатися більше
112
працівників наразі в усіх філіях "De Visu" Group
Кар'єра