Підприємство відправило працівника у відрядження. Йому довелося витратити значно більше коштів на певні потреби. Чи застосовується підвищувальний коефіцієнт для визначення бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб (далі – ПДФО), якщо сума добових витрат, використаних відрядженим, перевищує встановлені граничні норми – далі.
Законодавче підґрунтя
Якщо сума добових витрат, використаних працівником у відрядженні, перевищує встановлені граничні норми, для визначення бази оподаткування ПДФО застосовується підвищувальний коефіцієнт. Згідно з пп. 163.1.1 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) об’єктом оподаткування ПДФО фізичної особи – резидента є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначено п. 164.2 ПКУ.
Відповідно до пп. 164.2.11 ПКУ сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої обчислюється відповідно до п. 170.9 ПКУ, включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Згідно з пп. «а» пп. 170.9.1 ПКУ до оподатковуваного доходу не включаються витрати на відрядження, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв’язку з таким відрядженням у межах території України, але не більш як 0,1 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, у розрахунку за кожен календарний день такого відрядження, а для відряджень за кордон – не вище 80 євро за кожен календарний день такого відрядження за офіційним обмінним курсом гривні до євро, установленим Нацбанком, у розрахунку за кожен такий день.
Податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого пп. 170.9.3 ПКУ строку, є особа, що видала таку суму – у сумі, що перевищує суму витрат платника податку на таке відрядження, розрахованій згідно з пп. «а» пп. 170.9.1 ПКУ.
Відповідно до пп. 170.9.3 ПКУ документальне підтвердження суми фактичних витрат на відрядження або виконання окремих цивільно-правових дій шляхом надання підтвердних документів, що засвідчують суму таких витрат, у разі здійснення безготівкових розрахунків з використанням платіжних інструментів, включаючи корпоративні (бізнесові) платіжні інструменти або особисті платіжні інструменти, чи їх реквізити, та повернення особі, яка видала кошти/електронні гроші під звіт, суми надміру витрачених коштів/електронних грошей, розмір яких розрахований згідно з пп. «а» пп. 170.9.1 ПКУ, здійснюється платником податку до закінчення місяця, наступного за місяцем, у якому платник податку:
а) завершує таке відрядження;
б) завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок особи, яка видала кошти/електронні гроші під звіт.
У разі якщо під час відрядження чи виконання окремих цивільно-правових дій платник податку застосував для проведення розрахунків платіжний інструмент, включаючи корпоративний (бізнесовий) платіжний інструмент або особистий платіжний інструмент, чи його реквізити та списання коштів/електронних грошей за понесеними витратами здійснюється надавачем платіжних послуг пізніше дати, коли платник податку завершує таке відрядження або завершує виконання окремої цивільно-правової дії, строки, установлені цим підпунктом, продовжуються на один календарний місяць.
Алгоритм оподаткування
Відповідно до п. 164.5 ПКУ під час нарахування (надання) доходів у будь-якій негрошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, правила визначення яких встановлені згідно з ПКУ, помножена на коефіцієнт, який обчислюється за такою формулою:
К = 100 : (100 – Сп),
де К – коефіцієнт;
Сп – ставка податку, встановлена для таких доходів на момент їх нарахування.
У такому самому порядку визначаються об’єкт оподаткування і база оподаткування для коштів, надміру витрачених платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки.
Згідно з п. 167.1 ПКУ ставка ПДФО становить 18% бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у п.п. 167.2 – 167.5 ПКУ).
Таким чином, якщо розмір добових витрат на відрядження перевищує встановлені пп. «а» пп. 170.9.1 ПКУ норми, то сума такого перевищення є об’єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб і визначається в порядку, встановленому п. 164.5 ПКУ, тобто із застосуванням коефіцієнта.
