Фізичні особи, які планують відкрити власний бізнес, постають перед вибором системи оподаткування. Спрощена система спокушає своєю назвою та низькими ставками, але містить безліч обмежень. Загальна ж навпаки передбачає лише одну ставку податку, але вона в кілька разів перевищує ставку єдиного податку. Яка з двох систем вигідніша − залежить від багатьох факторів. Поговоримо детальніше про загальну систему оподаткування.
Провадити підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, може кожен громадянин. Це право закріплене в ст. 42 Конституції України. Перелік видів діяльності, на які не має права фізособа-підприємець (далі − ФОП) на загальній системі оподаткування, визначений у ст. 4 Закону України «Про підприємництво» від 07.02.1991 р. № 698-ХІІ. Це специфічні види діяльності, пов’язані, зокрема, з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин; охороною окремих особливо важливих об’єктів права державної власності; проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз; виробництвом певних видів бензинів, біоетанолу.
Оподаткування доходів, отриманих від провадження господарської діяльності ФОП, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, регулюється ст. 177 Податкового кодексу України (далі – ПКУ).
Прибутки ФОП, отримані протягом календарного року, оподатковуються податком на доходи фізичних осіб (далі − ПДФО) за ставкою 18%.
При цьому об’єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручкою у грошовій та негрошовій формах) і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю ФОП (п. 177.2 ПКУ). Тобто для визначення загального оподатковуваного доходу застосовують касовий метод, а для визначення витрат враховують лише ті, що пов’язані з отриманням доходу і підтверджені відповідними документами про їх оплату.
Перелік витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, містить п. 177.4 ПКУ. Згідно з ним ФОП на загальній системі оподаткування має право включити до складу витрат:
- вартість придбаних товарів (сировини, матеріалів);
- витрати на оплату праці фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким підприємцем;
- суми сплаченого єдиного соціального внеску (далі − ЄСВ);
- інші витрати, пов’язані з провадженням господарської діяльності (витрати на відрядження найманих працівників, послуги зв’язку, рекламу, оплату оренди, ремонт і експлуатацію майна, що використовується у господарській діяльності, транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспортуванням продукції (товарів); вартість придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; плату за розрахунково-касове обслуговування).
До переліку дозволених витрат не увійшли суми сплачених податків, зборів (крім суми ЄСВ) та витрати на придбання ліцензій, інших спеціальних дозволів, що їх видають державні органи для провадження господарської діяльності.
ФОП може не реєструватися платником податку на додану вартість (далі − ПДВ), якщо загальна сума доходу від здійснених ним операцій з постачання товарів та послуг, що підлягають оподаткуванню ПДВ, протягом останніх 12 календарних місяців сукупно не перевищує 1 млн грн (без урахування ПДВ). У разі перевищення мільйонного граничного порогу ФОП зобов’язаний зареєструватися як платник ПДВ у контролюючому органі за місцем проживання (ст. 181 ПКУ).
Але якщо ФОП вважає за доцільне стати платником ПДВ до досягнення цього порогу, він має право добровільно зареєструватися платником ПДВ за правилами, встановленими ст. 183 ПКУ. Для ФОП, зареєстрованого платником ПДВ, до витрат і доходу не включаються суми ПДВ, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).
Як бачимо, ПКУ не обмежує фізособу, яка планує започаткувати власний бізнес, у виборі системи оподаткування.
