Огляд законодавства

03 – 07 лютого 2020 року. Нотаріуси вимагатимуть підтверджувальні документи для реєстрації нерухомості

Верховна Рада України прийняла за основу законопроєкт № 1220 щодо усунення законодавчих колізій та прогалин.

Реєстрація прав на майно та їх обтяжень

Запропоновано внести зміни до Закону «Про нотаріат» і надати нотаріусам право витребувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій, проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також для виконання інших, наданих законом, повноважень.

Посвідчувальні написи також вчинятимуться під час видачі дубліката документа, накладенні заборони відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно).

На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Місце вчинення нотаріальних дій, засвідчення документів

Також передбачено, що нотаріальні дії можуть вчинятися у приміщенні дипломатичного представництва або консульської установи. Посадові особи консульських установ України зможуть засвідчувати вірність копій документів та справжність підпису на документах.

Посвідчення факту, що фізична особа є живою

Нотаріус посвідчує факт, що фізична особа є живою, на її прохання.

За зверненням законних представників (батьків, усиновителів, опікуна) посвідчується факт, що живою є малолітня дитина, недієздатна фізична особа.

Водночас факт, що живою є неповнолітня дитина, фізична особа з обмеженою дієздатністю, посвідчується за їх зверненням і за згодою законних представників (батьків, усиновителів, піклувальників).

На підтвердження того, що особа є живою, видається свідоцтво.

Посвідчення факту перебування фізичної особи в певному місці

Посвідчивши факт перебування людини в певному місці, нотаріус видає свідоцтво.

Факт посвідчується на прохання фізособи; за зверненням законних представників малолітньої, недієздатної особи; за зверненням неповнолітньої, особи з обмеженою дієздатністю (за умови згоди законних представників).

Державна податкова служба України в категорії 102.20.01 «ЗІР» відповіла на таке запитання: «За яким ідентифікатором форми в електронному вигляді платники податку на прибуток подають Податкову декларацію з податку на прибуток підприємств за звітний (податковий) 2019 рік (у тому числі уточнюючу)?».

20 грудня 2019 року набув чинності наказ Мінфіну від 14.11.2019 р. № 481 (далі – Наказ № 481), яким внесено зміни до форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємств, затвердженої наказом Мінфіну від 20.10.2015 р. № 897 (далі – Декларація).

Позаяк видання Наказу № 481 обумовлено змінами в податковому законодавстві, які набули чинності 01.01.2019 року, платникам податку на прибуток підприємств рекомендовано подавати декларацію за звітний (податковий) 2019 рік за оновленою формою.

Водночас п. 46.6 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) встановлено, якщо в результаті зміни правил оподаткування змінюються форми податкової звітності, до визначення нових форм декларацій (розрахунків), які набирають чинності для складання звітності за податковий період, що настає за податковим періодом, у якому відбулося їх оприлюднення, є чинними форми декларацій (розрахунків), чинні до такого визначення.

На офіційному вебпорталі Державної податкової служби України в рубриці «Електронна звітність» > «Платникам податків про електронну звітність» > «Інформаційно-аналітичне забезпечення» > «Реєстр форм електронних документів» розміщені електронні форми декларації (у тому числі уточнюючої):

  • Декларація за оновленою формою з ідентифікатором J0100118;
  • Декларація (у редакції наказу Мінфіну від 28.04.2017 р. № 467) зі змінами, внесеними наказом Мінфіну від 19.10.2018 р. № 842, прийняття якої також буде забезпечено до 01.04.2020 р. з ідентифікатором форми J0100117.

Верховний Суд України розглянув скаргу про врахування постійним представництвом у складі податкового кредиту сум податку на додану вартість (далі – ПДВ), сплачених материнською компанією в рамках господарської діяльності цього представництва.

Відповідно до позиції контролерів, кошти, сплачені материнською компанією за межами України нерезидентам за надані на території України послуги, не можуть бути враховані представництвом у складі від’ємного значення за спірний період, і, як наслідок, заявлені до бюджетного відшкодування. Адже такі кошти не є сплаченими отримувачем послуг всупереч положенням абз. «б» п. 200.4 ПКУ.

Водночас позивач вказав на те, що представництво, з огляду на особливості українського законодавства, не мало права самостійно перераховувати кошти на рахунки юросіб-нерезидентів, окрім юрособи-нерезидента, інтереси якої воно представляє. Враховуючи зазначене, відповідну оплату постачальникам послуг здійснювала материнська компанія.

Проаналізувавши норми ПКУ, Верховний Суд України постановою від 09.12.2019 р. у справі № 805/1740/16-а встановив таке.

У випадку реєстрації представництва нерезидента платником ПДВ на нього поширюються норми ПКУ, передбачені для платників ПДВ. Постійне представництво, зважаючи на вимоги чинного законодавства України, позбавлене можливості здійснювати перерахування зі свого поточного рахунку коштів на рахунок юрособи-нерезидента, окрім тієї особи, яку воно представляє. Утім, останнє, як платник ПДВ у разі придбання в процесі господарської діяльності послуг, які постачаються нерезидентами на митну територію України, має право скласти податкову накладну, яка є підставою для віднесення сум ПДВ до податкового кредиту наступних періодів. Щоправда, за умови, що податкові зобов’язання за нею включені до податкової декларації відповідного періоду.

Отже, зазначений висновок контролюючого органу суд вважає помилковим.

З 01.01.2015 року однією з обов’язкових умов, з якими пов’язується право платника податків на отримання бюджетного відшкодування, є факт сплати таких сум до Держбюджету або постачальникам.

У цьому випадку за господарськими операціями з надання послуг нерезидентами представництву з місцем їх постачання на митній території України фактичної сплати ПДВ не було. Але в силу приписів п. 200.12 ПКУ представництво правомірно відобразило такі суми у складі податкових зобов’язань попереднього звітного періоду та податкового кредиту наступних періодів.

На переконання колегії суддів, сформоване за таких обставин від’ємне значення не може бути використане платником податків у складі сум, що підлягають бюджетному відшкодуванню. Його можна використати тільки для погашення податкового боргу (якщо він є) або включити до складу податкового кредиту наступного звітного періоду. Отже, сума є такою, що протиправно була включена позивачем до складу сум, що підлягають бюджетному відшкодуванню, але правомірно відображена як складова сформованого у попередні періоди від’ємного значення.

Державна служба України з питань праці розповіла всі тонкощі оформлення працівника на роботу.

Фахівці з праці нагадали, що наймати працівників можуть компанії, приватні підприємці, а також фізичні особи, які беруть на роботу кухарів, нянь, водіїв тощо. При цьому всі вони стають роботодавцями і мають дотримуватися трудового законодавства.

Коли слід укладати трудовий договір?

У відносинах працівник – роботодавець завжди укладається трудовий договір. Цивільно-правова угода про надання послуг укладається в разі співпраці з незалежним підрядником або особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, тобто займається підприємництвом, бізнесом.

Як правило, особа є працівником, якщо:

  • роботодавець призначає її на посаду з певними обов’язками, визначає режим роботи та робочий час;
  • роботодавець контролює, як, коли і де вона виконує роботу;
  • роботодавець сплачує фіксовану погодинну, щотижневу або місячну зарплату;
  • роботодавець платить за процес праці, а не за її результат;
  • роботодавець надає матеріали та обладнання для виконання роботи;
  • роботодавець надає вихідні дні та оплачувані відпустки тощо.

Чи відрізняються правила оформлення працівників для юридичних осіб, фізичних осіб чи ФОПів?

Порядок оформлення трудових відносин з найманими працівниками є однаковим для всіх роботодавців. Він включає три основні кроки:

  • укладення трудового договору;
  • оформлення наказу про прийняття на роботу;
  • повідомлення Державної податкової служби.

Які документи мусить надати працівник?

Для укладання трудового договору працівник має надати:

  • паспорт або інший документ, що посвідчує особу;
  • індивідуальний податковий номер;
  • трудову книжку (за наявності).

Якщо це необхідно для роботи, можна попросити надати документи про освіту, довідку про стан здоров’я тощо.

Заборонено вимагати від працівників відомості про їхню партійну і національну приналежність, походження, реєстрацію місця проживання чи перебування.

Чи обов’язково укладати письмовий трудовий договір?

Трудовий договір можна укласти в усній або письмовій формі.

Письмова форма обов’язкова:

  • коли на цьому наполягає працівник;
  • у разі організованого набору працівників;
  • за умови роботи в районах з особливими природними умовами та високим ризиком для здоров’я (наприклад, радіоактивно забруднена територія);
  • у разі укладення контракту;
  • у випадку укладення договору з неповнолітнім;
  • якщо роботодавцем є приватний підприємець або фізична особа;
  • для працівників релігійних організацій;
  • для працівників, які проходять альтернативну службу;
  • для працівників, які беруть участь у громадських роботах;
  • для працівників фермерських господарств.

В інших випадках можна укласти усний договір. Для цього працівнику потрібно написати заяву про прийняття на роботу на ім’я керівника. Керівник, своєю чергою, зазначає на заяві своє рішення.

За якою формою укладається трудовий договір?

Фізичні особи та приватні підприємці повинні використовувати затверджену форму.

Юрособи можуть використовувати довільну форму договору, зазначивши:

  • трудові обов’язки працівника;
  • режим праці і відпочинку;
  • пільги, гарантії, компенсації;
  • умови оплати праці та умови преміювання;
  • доплати, надбавки та інше.

Трудовий договір може бути:

  • безстроковим;
  • на визначений строк;
  • на час виконання певної роботи.

Після укладення трудового договору слід видати наказ або розпорядження про прийняття працівника на роботу.

Що робити після укладення договору?

Роботодавцю необхідно повідомити Державну податкову службу України про прийняття працівника на роботу.

Слід пам’ятати:

  • повідомлення подається до початку роботи працівника за затвердженою формою;
  • це робить власник бізнесу, уповноважена ним особа або фізична особа за місцем обліку як платників єдиного соціального внеску;
  • повідомлення можна подати в електронній або паперовій (якщо не більше п’яти працівників) формі;
  • надана інформація вноситься до реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.

Із 2015 року фізичні особи та приватні підприємці не реєструють трудові договори в Державній службі зайнятості. Вони самостійно нумерують договори і роблять записи в трудовій книжці.

На тему
Запит прийнято!
Найближчим часом з вами зв’яжеться наш спеціаліст.
Гарного вам дня!
Запит не прийнято.
Ви можете зв'язатися з представниками «Де Візу» за тел. +38 (044) 279-0000
Гарного вам дня!
Долучайся до
команди "De Visu"
Ми переконані, що успіх нашого бізнесу залежить від працівників, тому ми заохочуємо кожного з них до розкриття власного потенціалу та здібностей.

Якщо ви відповідальні, орієнтовані на досягнення високих результатів своєї діяльності та прагнете до постійного розвитку й самовдосконалення, запрошуємо вас приєднатися до нашої команди.

дізнатися більше
112
працівників наразі в усіх філіях "De Visu" Group
Кар'єра